г. Киев, ул. Чигорина, 18, 6 этаж схема, E-mail: info@kievvocal.com.ua

ВИБІР

Германов

Білі й чорні клавіші впереміж. Торкнутися подушечками пальців. Пестити їх, не зронивши анізвуку. Ніколи не пізно. Наче рядок з гороскопу. Наче рефрен з якоїсь книжки. Не пізно стати собою, не зачинивши фортепіанну кришку…

Колись дні були довші за ночі, а літо тривало так довго, що вже хотілося осені. Будинки видавалися височенними, навіть вищими за тата. Не пізно перекреслити слово «ніколи» й заспівати, хай навіть трохи несміливо, сором’язливо. Навіть у порожній кімнаті, діставши з антресолей ялинкові прикраси…

СВЯТО

Германов

Дід Мороз у фользі. Ламається в дитячих пальцях, замурзаних з’їденою шоколадною цукеркою. Обгортка вже у мами, в кишені її пальта. Головне, щоб малеча не з’їла свого Діда Мороза до того часу, коли дійде їхня черга розраховуватись. На молочних зубках, у кутиках посмішки — шоколадні дужки. Святковий грудень у передчутті щоденних див. Трапляються щодня й майже щохвилини. Навіть коли невеселі огрядні тьоті розкладають картонні ящики із подарунковими наборами солодощів. Навіть коли працює єдина каса й величезна черга, що вигинається майбутнім роком змії, хвилюється, нервово вигинаючись хвостом. Навіть коли пальці швидко мерзнуть від -1, а рукавички десь удома, їх іще треба відшукати. Святкові пісеньки линуть крізь відчинену кватирку свідомості. Пам’ять лине дитячою безтурботністю. Наче гортає альбом із пожовклими чорно-білими світлинами. Наче знову побачив кольори дитинства, що завмерли на татовому ФЕДі…

МРІЯ

Германов

«Це тобі! Для тебе! Ось, візьми, будь ласка…» — проспівати, подумки, навіть якщо в пісні зовсім інші слова. Мріяти кожною фразою, тримаючи спітнілою долонею мікрофон. Мріяти про те, що здатний віддати серце… Серце має голос. Воно розсипає ноти крізь скло, щедро вимите листопадовим дощем. Вона почує, навіть якщо він єдиний, хто вірить, що для пісні не існує перепон і відстані. Наївна впевненість, непоборна, до божевілля, що пісня — найкращий подарунок. Якщо співати серцем…

ВІБРАТО

Германов

Не маєш права тримати в собі те, що тобі зовсім не належить. Мусиш віддавати всім довкола. Народжуватися й помирати в кожній пісні, що злітає з вуст. Хлюпає на холоші листопадовими дощами, вмиває серце безперервними холодними зливами. Співаєш про свій власний дощ, який так схожий на кількаденну мряку в місті. Все, на що спроможні слова, — переплестися з мелодією «стежками» шрамів і глибокими подряпинами спожитих років. Не маєш права загоїти прожите…

СОНЦЕ

Германов

Вдивлятися в погляди. Роздивлятися колір очей. Шукати очі, що дадуть відповідь на просте запитання: «Чи розумієте ви мене?» Коли одинцем, коли обіч тебе нікого, окрім музики. Коли віриш у казку, співаючи про неї. Барвисті звуки розливаються довкола, неначе в книжечці казок, в якій слів зовсім не помічаєш, лише малюнки. «Ви розумієте мене?» Вдивлятися у блиск десятків очей. Лише погляд викаже. Її викаже погляд…

ДОЩ

Германов

Із субтону прослизнути в основний голос, майже непомітно, немовби протиснутися між крапель мелодії. Не втратити опори. Закрутити жирний вензель на останньому слові пісні. Відчути змоклі скроні. Відчути власне розжарене обличчя. Йняти, як ті, що слухають, дихають з тобою в такт. Спекотно й зимно водночас. Вензель повис невидимим гачком у повітрі.

УРОК

Германов

Найважче контролювати легкість, невимушено посміхатися й непомітно видихати ноти. На карнизі цілуються голуби. На голе віття клену всілася сорока. Й щотижня на кілька поверхів зростає каркас житлового будинку. Роздивлятися завіконня, автоматично повторюючи вокальні розспіви. Трохи перепіанити вправу на довгі ноти. Так старатися, що аж занадто стишити голос і напружити м’язи обличчя в неприродній гримасі.  

ЛИСТОПАД

Германов

Зачепився за живе, розідравши важкі сріблясто-сірі хмари до сукровиці дощу. Штиркнув викруткою ноти в черево осені. Вибухнуло й періщить, мов з цебра. Роз’ятрене небо залило все довкруж. Не вщухне дощ, бо таким має бути листопад. Так мало статися: щоб хтось проколов хмари зависокою нотою. Копіювати обертон дощу, розчепивши звук навпіл.

БОЖЕВІЛЛЯ

Германов

Шукаєш її. Найголовнішу. Неначе написану про тебе. Чи тобою. Шукаєш свою пісню, що має бриніти в серці, пройнявши незбагненним струмом очі. Навіть коли маєш лівосторонню ангіну, яка вкралася підступно, загноївши горло. Температури наче й нема. Але страшенний набряк, що заважає ковтати. Відчуваєш біль. Але треба знайти пісню попри недугу.  

 

СТРУНА

Германов

Напризволяще. Кинути її кудись дуже зависоко. Запустити прямісінько в небо, де хмарки схожі на розчухані гребінцем ватні кружальця. Відпустити ноту, широко роззявивши рота. Немов від здивування чи від захоплення чимось досі не чуваним, не баченим. Наче маленький хлопчик… Відкрити гортань. М’язи живота виштовхують вуглець довгої й зависокої ноти, яка повітряним змієм здійнялася у височинь.

ВЕРШИНА

Германов

Навпомацки, сліпим кошеням, що вишукує мамине тепло й цмудить її молоко. Щоб колись вирости.  І вижити… Кличеш того, кого втратив. Кілька хвилин, поки лунає пісня. Напружені вязи так, що можна порахувати жили. Горлом. Кликати криком, попри вокальні вправи.Себе не чуєш.

СПОВІДЬ

Германов

Дощ кволо облизував вікна в півтемряві жовтневого ранку. З кавника налити повну чашку й розчавити грудочки цукру. Ліхтарі мигтять, поволі тускніючи. Розкриті парасолі поодиноких перехожих, що одинцем рушають у місто. Загорнутися в домашню кофту, підібравши під себе ноги. З карнизу тихо крапотить помірний дощ. На столі роздруковані слова пісні, яку вперше почув кілька днів тому.