г. Киев, ул. Чигорина, 18, 6 этаж схема, E-mail: info@kievvocal.com.ua

ВИБІР

Білі й чорні клавіші впереміж. Торкнутися подушечками пальців. Пестити їх, не зронивши анізвуку. Ніколи не пізно. Наче рядок з гороскопу. Наче рефрен з якоїсь книжки. Не пізно стати собою, не зачинивши фортепіанну кришку…

Колись дні були довші за ночі, а літо тривало так довго, що вже хотілося осені. Будинки видавалися височенними, навіть вищими за тата. Не пізно перекреслити слово «ніколи» й заспівати, хай навіть трохи несміливо, сором’язливо. Навіть у порожній кімнаті, діставши з антресолей ялинкові прикраси…

Стати собою. Вже тепер, коли рік коротший за тиждень. Вже тепер, коли життя застібнуте на всі гудзики, щоб не застудитися, немов ховаючись від шарварку рухливого міста… Не зачинена кришка. Щоб смугасті клавіші весь час були поруч, щоб бачити їх, інколи торкаючись, наче чиєїсь душі. І своєї…

Чорне, ще мамине фортепіано. «Україна». Чорні й білі. Впереміж. Пестити їх, уявивши себе додатковою 89-ою клавішею. Білою. Ніколи не пізно стати собою, розстібнувши хоч один ґудзик пальта, щоб зимне повітря лоскотало в’язи наприкінці ще одного року, який не довший за тиждень. Тепер.

Фортепіанна зебра, що нагадує дитинство, що надто схожа на доросле життя, коли доводиться бути обережним і безпечним, аби не зіткнутися з муркотливим потоком різнокольорових автівок. Ти на власній «зебрі». Ніколи не пізно зробити крок, стати на неї та піти своїм шляхом.

…Мозок проймає мелодія, розстібнута свідомістю й правом вибору. Ніколи не пізно озирнутись, немов гортаючи прочитані сторінки, щоб підкреслити олівцем щось важливе в твоєму житті. Те, що вже сталося. Те, що вже колись-там було.

«Україна». Лискуча, лакована. Віддзеркалення чийогось обличчя.  Легко здогадатися, що то ти. Таким себе бачиш. Дихаєш на стінку інструменту і пальцем малюєш на матовому кружальці від подиху сонечко з посмішкою й розкудлаченими промінчиками…

Минуле виспівує в тобі якусь дитячу мелодійку, що звучить посеред кімнатної тиші. Посеред спокою теперішнього. Вибір, щоб натискати клавіші й народжувати звуки. Вибір, щоб, тримаючи мікрофон, дихати співом, який належить усім, хто почує. Дякувати Богові, що спромігся збагнути, ким ти є насправді, розглядаючи у піанінному віддзеркаленні власне «я».

…Кілька коробок з ялинковими іграшками й «дощиком». Гарні такі! Дуже вже подібні до нот, якими прикрашене твоє буття. Передноворічні лаштування. Щоб не оминути загального свята із власним зробленим вибором.