г. Киев, ул. Чигорина, 18, 6 этаж схема, E-mail: info@kievvocal.com.ua

МРІЯ

«Це тобі! Для тебе! Ось, візьми, будь ласка…» — проспівати, подумки, навіть якщо в пісні зовсім інші слова. Мріяти кожною фразою, тримаючи спітнілою долонею мікрофон. Мріяти про те, що здатний віддати серце… Серце має голос. Воно розсипає ноти крізь скло, щедро вимите листопадовим дощем. Вона почує, навіть якщо він єдиний, хто вірить, що для пісні не існує перепон і відстані. Наївна впевненість, непоборна, до божевілля, що пісня — найкращий подарунок. Якщо співати серцем…

Згадувати її погляд, блиск в очах. Сухі цілунки. Дрібні й багато. Наче мілізми в джазовій пісні, заспіваній трохи несміливо, трохи розгублено, хоч цього ніхто і не помітив… Лоскіт від ледь чутних доторків. Між кінчиками носів майже нема відстані. Вона про щось розповідає йому. Чути її голос, розглядаючи її очі, які чомусь роздивляються його вуста… Дрібні сухі цілунки, яких забагато. Дрижаки чи то від пісні, чи від раптового торкання її мокрих губ… Від мелізмів.

Вірити в те, про що співаєш. У приспівах. Вони вдаються якнайкраще. Голос чистий і вільний. Голос огортає, стискає в обіймах та всіює її обличчя невидимими дрібними сухими цілунками… Віддавати пісню кожною фразою, кожним спогадом, обв’язавши подарунковою барвисто-лискучою стрічкою невидимих нот… Серце. Якщо серце варте того, щоб віддати його задарма й назавжди…

Вірити мрії. Ковтати сльози з вуст. Її сльози, що струмлять до впадин губ. Солона пісня. Стискати в обіймах. Гарячий брідж. Кілька тактів. Інша тональність. Модуляція. Міцно тримати в обіймах, наче востаннє. Наче вперше. Бо назавжди…

…Співати, не озираючись довкола. Лише спогади, що народжують мрію, дають їй снаги вкотре звестися на заслаблі ноги й потупцяти безтурботною дитинкою, оминаючи гострі кути долі. Трохи несміливо. Дріботіти першими кроками по пелехатому килиму скинутого осіннього листя. Всміхатися батькам. Всміхатися від щастя, що народився й пішов, що просто живеш… після єдиного мокрого цілунку…

…Її голосом… зізнання самому собі. Забавка. Пустощі. Трохи несміливо, щоб ніхто довкола не викрив. Щоб пісня лунала тільки для неї: чиста, неначе заспівана вперше. Немов сам написав цю пісню, огорнувши її блискучими причандалами вокальних фінтів, і простяг у долоні, змоклій від мікрофону. До неї. Для неї. Їй…

В нотах, заплетених кісками обопільного щастя, з бемолями радості й дієзами натхнення. Тут. Там, за вікном, зимний вітер, що псує зачіски й змушує ховати шиї в комірах пальт. Тут тепло. Коли співаєш, щоб вона почула свій дарунок. У приспівах шепіт. Ледь чутний серед загального гамору. Вона чує… серцем.

 …Вранішній морозець. Матове лобове скло. Щітка зішкрібає іній єдиним словом «Мрія». Прозорі зимні літери. Малювати щіткою по склу. Колеса чавлять прозору скоринку змерзлих калюж… Мрія наближує грудень. Мрія всіює шкіру дрібними прищиками щирості… Шепіт крізь бурчання двигуну, крізь його монотонне муркотіння… Вона почує цей шепіт. Вона — моя Мрія…