г. Киев, ул. Чигорина, 18, 6 этаж схема, E-mail: info@kievvocal.com.ua

УРОК

Найважче контролювати легкість, невимушено посміхатися й непомітно видихати ноти. На карнизі цілуються голуби. На голе віття клену всілася сорока. Й щотижня на кілька поверхів зростає каркас житлового будинку. Роздивлятися завіконня, автоматично повторюючи вокальні розспіви. Трохи перепіанити вправу на довгі ноти. Так старатися, що аж занадто стишити голос і напружити м’язи обличчя в неприродній гримасі. Мала би бути посмішка. Не вдалася. Старатися, забуваючи про легкість. Пітніє скло від перепіанених нот…

…Нікому нічого не доводити. Не сумніватися. Не соромитися самого себе. Навіть коли щось не вдається. Затямити назавжди: «Я зможу». Найважче контролювати легкість, якою уявно здіймаєшся вгору і летиш за край, виливаєшся за вінця. Але не соромишся себе, згадавши голубів, що пестили загривки одне одного — білий та сірий — а потім разом пили з калюжки після тривалого дощу. По жерстяному карнизу перетупцювали, зазираючи у вікно, звідки линули розспівки…

Посмішка перед дзеркалом, чіплятися за «й» в голосних «йа», «йу», «йе», «йо». Приголосна – гачок, що проймає зябра наступної ноти, не даючи їй зіскочити назад до бурхливого потоку звуків. Сорока на клені. Чорне пір’я переливається бузковим і темно-синім кольорами. Має бути якась новина. Вірити в такий забобон. Утрована посмішка на «і», гримаси на «і» в пошуках зручного місця для правильного виштовхування звуку. Розтягувати губи якомога ширше на «о» та «а», не забуваючи про «гачки» приголосних, за які чіплятися, щоб звук відскакував від зубів…

Стишити голос. Вкотре перепіанити. Замріятися про новину, яку має принести сорока на своєму лискучому хвості. Бетонний каркас перших поверхів новобудови вже викладений помаранчевою цеглою. Кран повільно крутиться годинниковою стрілкою, що, наче годинник, повільно відраховує хвилини, відведені для заняття з вокалу. Стишити голос, роздивляючись осіннє завіконня. Порожньо, безлисті дерева, калюжі після тривалої зливи. Посмішка до голубів, що обидва вирачилися у вікно, здивовано розглядаючи того, хто наполегливо повторює вокальні вправи… Летиш за край, нікому нічого не доводячи й контролюючи свою легкість. Це, певно, найважче, що може бути, попри талант та інші вокальні премудрості. Стати легким, відчути, наскільки легка твоя душа, що не може не співати, завзято, стараючись аж до безглуздя…

Колись цей клен знову стане кучерявим. А в голубів на карнизі з’являться пташата. Там скоро горітимуть ліхтарики затишку, вогники квартир. Колись. А поки що будівельний кран долічив відведений час. Подякувати вчителеві за черговий урок. Посміхнутися. Й наостанок, так, жартома, заспівати, устромивши гачок на «йа»: «Й-а-а зможу».