г. Киев, ул. Чигорина, 18, 6 этаж схема, E-mail: info@kievvocal.com.ua

ВЕРШИНА

Навпомацки, сліпим кошеням, що вишукує мамине тепло й цмудить її молоко. Щоб колись вирости.  І вижити… Кличеш того, кого втратив. Кілька хвилин, поки лунає пісня. Напружені вязи так, що можна порахувати жили. Горлом. Кликати криком, попри вокальні вправи. Себе не чуєш. Звук такий, що лише музика, а голос губиться в оранжуванні. Горлом, забути про вокальне вміння, щоб когось згадати в пісні. Покликати…

Кличеш себе з минулого, коли ще не знав, що таке втрата. Посмішка, кілька зморшок в кутиках очей. Ноти чіпляються за приголосні звуки, зістрибуючи із вуст. Тоді було добре. Колись. Коли не було втрат. А зараз ти щасливий. Бо вже нікого ніколи не втратиш…

Животом виштовхуєш пісню. Дихаєш нею. Щасливий, що можеш розказати про щось в інший спосіб, ніж просто словами. Немов зізнатися в чомусь, вміло дихаючи піснею. Але… занизити на чверть тону, не дострибнувши до найвищої своєї ноти, помилитися, не втримавши опори. Крикнути, напруживши вязи, зовсім не по-вокальному. Й зірватися вранішнім зойком півня. Не вистачило якоїсь дещиці. Це все через спогади і неуважність. Все через почуття щастя, яке збіглося міхами в кутиках очей. Від посмішки…

Кликати. Схибити, щоб повернутися до репетицій. Щоб, зрештою, дострибнути до тієї найвищої точки, не нижче й аж ніяк не вище. А вище не зможеш. Поки що. Це твоя вершина, кордон між тим, що можеш, і тим, до чого ще тягтися крізь десятки-сотні репетицій.

Пісня лунатиме, немовби під копірку. Бо кличеш одних і тих же людей, яких втратив. Співаєш без фальшу. Його було занадто. Й у всіх, хто хоч раз пізнав, що таке втрата. Оплески. Сумна посмішка. Остання нота вчепилася в стелю й гойдалася луною ще кілька секунд. Теплий чай, що зігрів горло, бо на вершині зимно й вітряно. Дістався вершини, не схибив, відчув розсипчастий мокрий сніг, який не розтанув ще із зими. Торкнувся губами до сірих згустків лютого на своїй найвищий точці. Поцілував бридкий сніг. І зігрівся чаєм. Щоб не застудитися…

Без фальшу. Добре відкривши рота та напруживши мязи пресу. Взяв найвищу ноту… Зверху, тут, на підкореній вершині, дуже добре видно пройдений шлях. Добре видно інші, ще не підкорені вершини, що трошки вищі за твою. Зібратися до них, трохи перепочивши, сьорбаючи жовтогарячий окроп зі смугастої чашки. Там також ніяк не розтануть сіро-білі ярмолки снігу, нехлюйливо начеплені набакир. Дуже вже високо. Кликатимеш когось ще й звідти. Там станеш трошки ближчим до втрачених… рідних.